пʼятниця, 19 лютого 2021 р.
Зустріч з письменницею ДАРОЮ Корній
💥Чудова новина, сьогодні на зустріч в Публічну бібліотеку Локачинської селищної ради приїхала відома сучасна українська письменниця Дара Корній, лауреат державної премії імені Лесі Українки в галузі дитячої літератури.
Пані Дара подарувала всім присутнім цікаві розповіді про свої книги, які вона пише як для дорослих, так і для дітей.
Під час зустрічі панувала атмосфера тепла та душевності від щирого та легкого спілкування💫.
Тур по Волині письменниці організував викладач Луцького педагогічного коледжу, письменник та видавець Микола Іванович Мартинюк.
На заході були присутні учні місцевої школи, бібліотечні працівники Локачинської та Затурцівської територіальних громад, користувачі бібліотеки.
На згадку про зустріч бібліотекарі зробили фото з письменницею та придбали її книги для читачів своїх бібліотек📚.
вівторок, 2 лютого 2021 р.
120 років з дня народження Валер'яна Підмогильного
2 лютого — 120-річний ювілей одного з найвизначніших прозаїків “розстріляного відродження”, засновника українського урбаністичного роману, Валер’яна Підмогильного. Виходець із маленького села на Дніпропетровщині, він мав хист і до гуманітарних, і до технічних наук, самостійно вивчив французьку мову, а потім й англійську.
7 цікавих фактів про українського письменника
1. Роман "Місто" був задуманий Підмогильним як комедія
Найвідоміший твір автора – "Місто", виданий у 1928 році. "Місто" – перший урбаністичний роман в українській літературі, який став предтечею екзистенціалізму. Твір сповнений драматичними подіями, має досить мінорну "тональність". Проте сам автор "Місто" задумував як комедію. Про це дізнаємося з рукописів Підмогильного:
"Свій роман "Місто" я почав писати зовсім для себе несподівано – воно, за первісним задумом, мало бути кіно-сценарієм, і то комедією. […] Кіно-комедію я допровадив до четвертої частини і побачив свою цілковиту безпорадність на цьому зрадливому полі, і щоб відшкодуватись за поразку, вирішив скористуватися темою для роману. Від неї, видима річ, лишились самі уламки, чи певніше – самий тільки імпульс. Написав "Місто", бо люблю місто, і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити, в міру змоги, місто до української психіки…".
2. Перше оповідання Підмогильного було на інтимну тему
Валер'ян Петрович Підмогильний почав писати літературні твори дуже рано – оповідання "Важке питання" було створене ним у 16 років. Герой оповідання розв`язує для себе складне питання: як стати дорослим чоловіком у фізіологічному сенсі цього слова. До речі, через півтора десятки років, коли Підмогильний став уже відомим письменником, критики і цензори закидали, що юний Валер'ян у 1917 році думав не про "велику революцію", а про власну фізіологію. Це стало однією з абсурдних причин цькування автора.
3. Перша книга Валер'яна Підмогильного вийшла друком, коли автору було усього 19 років
Називалася вона "Твори. Том 1". Таку назву можна трактувати по-різному: і як зухвалість юного митця, і як його далекоглядність, адже за відносно коротку літературну та перекладацьку кар'єру Підмогильний чи не щороку видавав новий прозовий твір та переклад із французької мови. Валер'ян Підмогильний залишив по собі чималий доробок у літературі, перекладах, літературознавстві та навіть мовознавстві.
4. Лорд Лістер — псевдонім Валер'яна Підмогильного
Валер'ян Підмогильний народився у селі Чаплі під Дніпром (Дніпропетровська область). Попри селянське походження, юний письменник у школі захоплювався "пінкертонівською літературою" (детективною), а твори у шкільному журналі підписував псевдонімом Лорд Лістер. Уже до старших класів захоплення детективами минулося – і світ почув Підмогильного таким, яким ми його знаємо й пам`ятаємо: заглибленим у людину, її психологію на тлі доби.
5. Математик Валер`ян Підмогильний
У 1918 році Валер`ян Підмогильний, який щойно здобув шкільну освіту, вступив до математичного факультету університету, відкритого Директорією УНР. На жаль, довчитися Підмогильному не судилося, проте він мав глибокі знання з математики.
6. Учитель Валер`ян Підмогильний
Протягом 1919-1920 років Підмогильний працював викладачем математики (!) в українській школі ім. Івана Франка. Сьогодні це будівля музею "Літературне Придніпров`я", де з 2011 року письменнику встановлена пам`ятна дошка. Автор проєкту дошки – відомий художник Олександр Бородай.
7. "Невипадкові" переклади Валер'яна Підмогильного
Валер'ян Підмогильний сміливо увійшов до літератури не лише як письменник, а і як перекладач. Він першим переклав українською мовою Анатоля Франса, Гі де Мопассана, Гельвеція тощо.
8 грудня 1934 року Валер’яна Підмогильного було заарештовано зі звинуваченням в "участі у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії". Невдовзі Підмогильний був доправлений до Соловецького табору особливого призначення.
3 листопада 1937 року, до двадцятилітнього ювілею Жовтневої революції, Підмогильного згідно з постановою Особливої трійки УНКВД Ленінградської області було розстріляно разом із великою групою української інтелігенції в урочищі Сандармох (Карелія).
Валер'яна Підмогильного було посмертно реабілітовано у 1956 році і остаточно визнано всенародно лише в 1991-му.
четвер, 28 січня 2021 р.
Година реквієм-онлайн "Крути - бій за майбутнє"
29 січня в Україні відзначається річниця бою під Крутами, який для українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.
Завдяки звитязі та сміливості українських воїнів ворожий наступ більшовиків на Київ було зупинено на декілька днів. У цей час відбувалися переговори між Українською Народною Республікою і країнами Четверного союзу. 9 лютого 1918 року Брестський мирний договір було підписано. Він означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин.
Важливі акценти
- -Бій під Крутами став успішною оборонною операцією. Наступ переважаючих сил ворога було зупинено на декілька днів. Це дало змогу представникам Української -Народної Республіки підписати Брестський мирний договір із країнами Четверного союзу.
- -Брестський мир означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин.
- -Незалежність Української Народної Республіки довелося захищати від російської військової агресії на початках силами добровольчих формувань.
- -Згодом українські війська за підтримки німецьких та австро-угорських (завдяки Брестському договору) звільнили від більшовиків всю територію України.
- -Події Української революції засвідчили: державність без армії неможлива.
- -Сміливість та жертовність крутянців зробила їх прикладом для майбутніх поколінь захисників України. З ними порівнюють захисників Донецького аеропорту в теперішній російсько-українській війні. Тому героїв Крут у публіцистиці часто називають “першими кіборгами”.
Історична довідка
Перша незалежність
У 1917 році постала Українська Центральна Рада, згодом була створена Українська Народна Республіка.
Прихід до влади у Росії більшовиків у листопаді 1917 року становив загрозу для України. Вони прагнули встановити контроль над Україною. У грудні більшовицький уряд Росії (Рада народних комісарів) направив ультиматум Українській Центральній Раді. У ньому йшлося про виконання таких умов: дозволити переміщення більшовицьких військ в Україні, не пропускати із фронту (Першої світової війни) на Дон антибільшовицькі сили і відмовитися від утворення окремого Українського фронту. Українці відхилили вимоги і звинуватили більшовицьку Росію у втручанні у внутрішні справи України та розпалюванні ворожнечі. Раднарком, своєю чергою, оголосив Центральну Раду “в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні”.
7 січня 1918 року більшовики оголосили загальний наступ на Україну. У середині січня 1918-го вони встановили контроль майже на всьому Лівобережжі та просувалися на Київ. За таких умов 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ІV Універсалом проголосила незалежність Української Народної Республіки.
Напередодні бою
Більшовицькі сили наступали на Київ з двох напрямків. Загін під командуванням Михайла Муравйова просувався Полтавщиною, в той час як на Чернігівщині діяв 1-й Мінський революційний загін на чолі з Рейнгольдом Берзіним. Вважаючи полтавський напрямок найбільш загрозливим, українське командування спрямувало туди найбоєздатніші частини, зокрема, Січових стрільців та Гайдамацький кіш Слобідської України.
Всупереч розрахункам, основні сили загону Муравйова вирушили на з'єднання з Мінським революційним загоном. 28 січня вони заволоділи ключовим пунктом української оборони на Чернігівщині – станцією Бахмач. Здавалося, більше нічого не завадить більшовицькому наступу на Київ.
На підступах до столиці Муравйов закликав: “Наше бойове завдання – взяти Київ... Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо".
Проте вже наступного дня на станції Крути їхній наступ зупинили українські частини, до яких підійшло підкріплення – курсанти Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького сотника Аверкія Гончаренка та добровольці Помічного студентського куреня Січових стрільців (18-20-річні юнаки з Університету святого Володимира, Українського народного університету, Київської гімназії Кирила та Мефодія). До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще десь 80 добровольців із підрозділів Вільного козацтва з Ніжина.
Перші кіборги
29 січня 1918 року в Крутах перебувало до 520 українських воякiв, юнакiв і студентiв при 16 кулеметах та з однією гарматою на залiзничнiй платформi. У росіян була десятикратна перевага в живій силі, мали бронепотяг та артилерію.
Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко. Завдяки вигідній позиції і героїзму бійців українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім під тиском ворога більшість підрозділів організовано відступили до ешелонів на станції неподалік і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 юнаків, – заблукавши у темряві, повернулася до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Полонених катували, а потім стратили. Згодом частину героїв поховали на Аскольдовій могилі у Києві.
На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського унiверситету святого Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.
Брестський мирний договір
Затримавши ворога на чотири дні, українські війська дали змогу уряду укласти Брестський мир між Українською Народною Республікою і державами Четверного союзу. Перемовини закінчилися 9 лютого 1918 року підписанням Брестського мирного договору. Він визначав:
- визнання Четверним союзом самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин;
- перехід Холмщини та Підляшшя до складу України; Східна Галичина та Буковина мали бути виділені в окремий коронний край Австро-Угорщини;
- кордон із Польщею, що мав бути визначений комісією “на основі етнографічних відносин і бажань людности”;
- відмову сторін від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною;
- обмін військовополоненими та встановлення дипломатичних відносин;
- постачання УНР іншій стороні до 31 липня 1918 року 60 мільйонів пудів хліба, 2750 тисяч пудів м’яса, іншу сільгосппродукцію та промислову сировину.
Тим часом 4 лютого 1918 року більшовицькі війська Михайла Муравйова підійшли до Києва. Під гуркіт гармат Центральна Рада приймала найрадикальніші закони – про ліквідацію права власності на землю та демобілізацію.
Через два дні почався масований артилерійський обстріл, ще через 3 дні муравйовці ввірвалися в місто. Розгорнулося мародерство і полювання на українських чиновників, офіцерів, усіх “підозрілих”. Жертвами “червоного терору” стали декілька тисяч киян. Вже наприкінці лютого 1918 року завдяки підтримці німецьких та австро-угорських військ українці почали звільнення України від більшовиків. У квітні було звільнено майже всю Україну.
Бій під Крутами став боєм за майбутнє України.
Відео-огляд книжкової виставки-пам'яті "Свіча Голокосту не згасне"
Цей День проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року, співавторами якої виступили 100 держав, в пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни.Офіційно визнано, що до 6 мільйонів євреїв було вбито протягом Голокосту, з них від 2,2 до 2,5 мільйони на території колишнього Радянського Союзу, значною мірою в Україні. Як відомо, одразу після окупації України нацисти розгорнули широку мережу гетто (найбільшим було Львівське), а згодом почали масово розстрілювати єврейське населення. Одними з найбільших і найвідоміших були розстріли у Бабиному Яру в Києві, але знищення євреїв України було систематичними і повсюдними.
Світова спільнота цього дня не тільки згадує жертв людиноненависницької політики, але й засвідчує прагнення до боротьби з антисемітизмом, расизмом та всіма іншими формами нетерпимості, які можуть призвести до цілеспрямованого насилля стосовно окремої групи людей.
Люди мають знати про переломні та трагічні моменти у нашій історії, адже тільки усвідомлюючи минуле, можна розраховувати на мир та єдність у майбутньому.
До Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту бібілотека підготувала відео-огляд книжкової виставки-пам’яті "Свіча Голокосту не згасне".
пʼятниця, 22 січня 2021 р.
"Соборна Україна: від ідеї до життя"
В Україні 22 січня, у день проголошення в 1919 році Акта злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, щорічно відзначається День Соборності.
Акт Злуки увінчав соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття. Це була основоположна подія для українського державотворення. 24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Його підтримали українці на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Ця подія стала відправною точкою для відліку історії сучасної Української державності. Утім, історики цілком справедливо відзначають, що 24 серпня 1991 року насправді відбулося відновлення державної незалежності України.
Вперше у XX столітті українська незалежність була проголошена 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради. Роком пізніше, 22 січня 1919 року, у Києві на Софійській площі було проголошено Акт Злуки (об’єднання) українських земель, в єдину Україну, стверджувалось об’єднання двох тодішніх держав УНР та ЗУНР, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій, в єдину соборну Українську державу.
Перше святкування Соборності відбулося 22 січня 1939 року у Карпатській Україні (м. Хуст), на той час - автономній республіці Чехо-Словаччини. Цього дня під синьо-жовтими прапорами відбулась тридцятитисячна маніфестація місцевого населення, яке з’їхалось до столиці Карпатської України з усіх куточків краю згадати події 20-річної давнини.
Яскравим проявом єдності, волі українського народу до свободи став «живий ланцюг», організований патріотичними силами 21 січня 1990 року з нагоди 71-ї річниці проголошення Акту Злуки. Мільйони тоді ще радянських українців узялись за руки від Києва до Львова, відзначаючи День Соборності.
Відтоді в Україні «живі ланцюги» створювались неодноразово, символізуючи єдність українського народу, а День Соборності наразі відзначається на державному рівні вже щороку.
З нагоди державного свята – Дня Соборності України бібліотека підготувала онлайн годину державності "Соборна Україна: від ідеї до життя".
https://www.facebook.com/600198956686724/videos/1112930622445623
пʼятниця, 15 січня 2021 р.
15 січня – 150 років від дня народження Агатангела Кримського
Агатангел Кримський (літературний псевдонім А.Хванько) – людина – легенда, людина – унікум. Він – один із найпомітніших представників української науки та культури кінця 19 та початку 20 століття.
Цікаве про Агатангела Кримського:
У 1884 році Юхим Кримський видав "Повний провінційний календар-альманах на 10 років", на сторінках якого розміщені твори Пушкіна, Лермонтова, Некрасова та інших авторів. Крім того, батько Агатангела Кримського відомий тим, що заснував у Звенигородці друкарню, де видавав переважно власні твори в жанрі полеміки, спрямовані проти шахрайства місцевої влади. За викривальні публікації Юхима Степановича навіть судили.
Займався Юхим Кримський також вивченням історії свого краю, він є автором нарису "Містечко Звенигородка". Ще одним напрямком діяльності Кримського-старшого можна назвати популяризацію наукових знань серед трудящих. У Звенигородці він заснував бібліотеку з більш ніж 2,5 тисячі видань української та зарубіжної літератури;
Священну книгу мусульман Кримський вважав першорядним і досить надійним джерелом віровчення. Агатангел Юхимович прекрасно володів класичною арабською літературною мовою і прагнув всебічно і досить глибоко осягнути Коран. Як професійний арабіст Кримський переклав на російську та українську мову багато канонічних текстів ісламу, надавши свої глибокі коментарі;
Розкрилася таємниця почуттів Кримського тільки в день святкування його 60-го дня народження. На заході, який проводився в приміщенні теперішньої президії Академії наук, поет Павло Тичина прочитав вірш, присвячений Агатангелу Кримському. У творі згадувалася "вічно мрійлива Леся Українка", що і розкрило таємницю, яку відомий сходознавець багато років зберігав у своєму серці;
Згідно з даними з альтернативних джерел, з табору восени 1934 року Миколу Левченка звільнили як людину, психічне захворювання якого не піддається лікуванню. До Києва він приїхав і деякий час жив разом з дружиною і Агатангелом Кримським за адресою Мала Підвальна, 4, але до нормального психічного стану повернутися так і не зміг. Наприкінці 1934 року безробітний Левченко, якого до того ж шантажували чекісти, покінчив життя самогубством;
Біографія Агатангела Кримського:
Увічнення пам'яті Агатангела Кримського:
четвер, 14 січня 2021 р.
15 СІЧНЯ 1992 РІК: ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ ЗАТВЕРДИЛА МУЗИЧНУ РЕДАКЦІЮ ДЕРЖАВНОГО ГІМНУ УКРАЇНИ
15 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила музичну редакцію Державного гімну України, автором якої є Михайло Вербицький.
Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року. Український етнограф, фольклорист, поет Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна». Цей вірш поширився серед українофільських гуртків, об’єднаних у громади.
20 жовтня 1862 року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського на проживання до Архангельської губернії під нагляд поліції.
Композитор Михайло Вербицький написав музику на слова Павла Чубинського.
У 1917—1920 роках «Ще не вмерла Україна» став одним з державних гімнів УНР та ЗУНР.
17 червня 1917 року американське видання The New York Times опублікувало замітку про затвердження офіційного перекладу гімну України:
Nay, thou art not dead, Ukraine,
See, the glory’s born again,
And the skies, O brethren,
Smile once more!
As in Springtime melts the snow
So shall melt away the foe,
And we shall be masters
Of our homes.
Soul and body, yea, our all
Offer we at freedom’s call—
We, whose sires were mighty
Cossack braves.
15 січня 1992 р. музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображення у Конституції України. 6 березня 2003 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України».
Законопроектом пропонувалося затвердити як державний національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплету і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна».
Закон України «Про Державний Гімн України» від 6 березня 2003 року.
Стаття 1. Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:
«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
Стаття 2. Встановити, що урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України.
Музичне виконання Державного Гімну України здійснюється під час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів.
Стаття 3. Наруга над Державним Гімном України тягне за собою відповідальність, передбачену законом.