30 березня 1746 р. - народився Франсіско Хосе де Гойя, відомий іспанський живописець і гравер

30 березня - 168 років від дня народження Вінсента ван Гога (1853–1890)

 

Голландського живописця. У квітні 1890 року в Салоні Незалежних були виставлені 10 його картин. На виставці побували Моне й Піссаро, які були у захваті від побаченого. Одну картину вдалося навіть продати за 400 франків – для ван Гога це був справжній тріумф. Невдовзі, в «Меркюр де Франс» з’явилася перша критична стаття, присвячена творчості художника. Критик Арбер Орьє називав ван Гога «не просто художником, але мрійником і фанатичним прибічником красивих утопій, що живе ідеалами». Яскрава характеристика досить влучно передає суть творчості ван Гога. «У нього є безкінечність і божевільне, сліпуче виблискування предметів. Це матерія; це природа, шалено переплетена в пароксизмі і піднесена до вершин кризи; це форма, яка стала кошмаром; колір, що перетворився в полум’я, бурхливі потоки і коштовне каміння; вогняні сліпучі фарби, палаюча пристрасть життя». Нині роботи ван Гога є одними з найдорожчих картин, що коли-небудь продавалися у світі.

29 березня - день пам'яті незабутньої Квітки Цісик

Кожен народ має певну ментальну особливість. Для українського народу пісня – це те, що поєднує між собою цілу націю.

Цієї весни Квітці Цісик, яка дала голос українській пісні в часи, коли український дух був пригнічений, виповнилося би 68 років (4 квітня). ЇЇ два україномовні альбоми «Квітка. Пісні України», випущений 1980 року, «Квітка. Два кольори» 1989 року ще й досі користуються широкою популярністю в українських домах по обидва боки Атлантики. Ця весна також - 23-тя річниця (29 березня) Квітчиної смерті.

Тож пропонуємо більше дізнатися про цю особистість із книги львівського письменника Романа Горака «Журавлі відлетіли…».

Ця книга - розповідь про співачку світового рівня, яка своїм голосом лікувала всіх зболених і стужених за втраченої Батьківщиною. Тих, хто відлетів журавлиним ключем на чужину і вже не зміг повернутись, і тих, хто залишився вдома. Це есеї про Квітку Цісик та її рід. Автор писав їх на основі архівних документів та спогадів сучасників Квітки Цісик. У книзі використано світлини з архівів Наталії Філевич, Ярослава Ясінського, родинного альбому Квітки Цісик. Книга має сім розділів-есеїв: Предки з Рудного, Василь Нагірний, Леви, Цісики, Батько Володимир, Сестра Марія, Квітка.

Квітка Цісик народилася 4 квітня 1953 р. в передмісті Нью-Йорка в сім’ї українських емігрантів. Її голосом захоплювався весь американський шоу-бізнес. Із нею працювали Майкл Джексон, Вітні Г’юстон та інші світові зірки. У час своєї творчості вона була однією з найдорожчих та найпопулярніших виконавиць джинґлів у США.

Говорячи про штрихи з біографії, дослідник творчості відмітив, що співачка вела дуже закритий спосіб життя, при тому виконуючи колосальну роботу. Зазвичай її день починався о 8 ранку, а закінчувався о 3 ночі. Співала пісні по пам’яті, чудово володіла українською мовою, хоч і з американським акцентом. Мала ґрунтовну філологічну освіту.

У родині Цісиків завжди говорили українською мовою і шанували звичаї свого народу. Дівчинка крім звичайної американської школи ходила у Школу українознавства. Роман Горак подає цікаві подробиці з життя наших земляків за кордоном, як вони зберігали традиції, співали пісні, об’єднувалися, підтримували один одного під час вимушеної еміграції, тужили за рідним краєм, намагалися не втратити зв'язок з Україною і передавали духовні скарби своїм дітям. Вразив факт із життя родини: «Вона ніколи не забуде, що коли надходила осінь, батько брав її на Союзівку, аби виглядати журавлів, які мали летіти на південь з Канади. Люди казали, що вони колись тут пролітали і можна було чути їх розпачливий крик… і сподівались, що може статись диво і їм вдасться побачити журавлиний ключ або ж почути його тужливий плач».

Проте журавлі не з’являлись і вона «… ніколи не бачила того журавлиного ключа, що ріже небо. Ніколи не чула розпачливого крику журавлів». Але вона заспівала про них. Це була її остання пісня - «Журавлі» на слова Богдана Лепкого. Вона для всіх, хто втратив батьківщину, але не втратив віри, що повернеться. Пісня полетіла і потрясла всіх…

Чути кру-кру-кру

В чужині помру,

Заки море перелечу —

Крилонька зітру…

Квітку Цісик цілком заслужено вважають й українською співачкою теж – саме вона відтворила і популяризувала за кордоном, серед діаспори найвідоміші наші пісні. Її дивовижне виконання «Пливе човен», «Ой верше, мій верше», «Карі очі, чорні брови», «Трембіта» не зміг повторити ніхто із сучасних вітчизняних співаків. А все завдяки рідкісному колоратурному сопрано, яке мала Квітка, і так званому «білому голосу» – унікальній манері фольклорного співу, якою вона володіла і яку можна почути в карпатських селах. Її голос брав слухачів у полон одразу і назавжди – він був неповторний і незабутній – поєднання сили, ніжності та щирості. Багатий голос Квітки змушував людей пишатися тим, що вони українці.

Послухайте цей неповторний і незабутній голос! https://www.youtube.com/watch?v=dpr9QN3lpKo

1 квітня – Міжнародний день сміху

1 квітня, – Міжнародний день сміху. Цей день не внесено ні в які календарі знаменних дат і всенародних свят, але його цілком можна віднести до міжнародних, оскільки він з однаковим успіхом відзначається і в Німеччині, і в Англії, і у Франції, і в Скандинавії, і навіть на Сході. В одних країнах 1 квітня називають День сміху, в інших — День дурня. Принаймні, так вважають в Англії і США, а в Шотландії – «Днем зозулі», в Японії – «Днем ляльки» і зовсім вже неделікатно називають своє першоквітневе свято жартів в Італії – «День дурня». В Україні ж це «День сміху».

У цей день кожен хоче пожартувати над кимось, тож ніхто не застрахований від розіграшів і навіть найсерйозніші люди мимоволі посміхаються.

На думку деяких дослідників, традиція жартувати 1 квітня походить ще від античного фестивалю Деметрія, який відбувався на початку квітня, і в основі якого лежала легенда про викрадення богом підземного світу Аїдом доньки богині Деметри — Прозерпіни. Пошуки доньки ні до чого не призвели — адже її крики були лише обманною луною.

Ще одна гіпотеза пов’язує святкування Дня сміху з весняним рівноденням за Григоріанським календарем

Є також версія про походження традиції з подій, що описані в віршах з одинадцятого по п’ятнадцятий глави двадцять восьмої Євангелія від Матфея . За цією версією, у день, що відповідає сучасному 1 квітня, відбулося Воскресіння Христове, а римська варта могили, поширивши неправдиві відомості про те, що тіло ніби-то було вкрадене учнями Христа, стала зачинателем звичаю поширення неправдивої інформації  у цей день.

Важко розповісти, звідкіля пішло це свято. Звичай веселитися, жартувати й обманювати один одного саме 1 квітня існує в дуже багатьох країнах. За однією версією, звичай жартувати 1 квітня, пов’язаний із перенесенням дати святкування нового року. Так, до другої половини XVI століття, європейський новий рік починався наприкінці березня. До цієї події готувалися, ходили один до одного в гості, дарували подарунки. Сама зустріч Нового року відбувалася 1 квітня. Пізніше, за наказом французького короля, початок року офіційно стали відзначати 1 січня, але багато підданих продовжували святкувати 1 квітня. Щоб позбутися старих традицій, їх стали називати «першоквітневими дурнями», стало модним їх розігрувати і висміювати. Пройшли роки, а традиція зустрічати перший день квітня жартами залишилася. Головне — щоб жарти були добрими і покращували настрій. Однак минули роки, перш ніж нововведення перемогло багатовікову звичку. Чимало людей через незнання чи через консервативні погляди продовжували обмінюватися привітаннями та подарунками в останній день колись новорічних свят — 1 квітня. Інші ж тішилися над ними й називали «квітневими дурнями» або «першоквітневими рибами», бо вони легше за все ловляться на гачок. Досі французькі кондитери виставляють цього дня величезних шоколадних риб, а дітлахи намагаються прикріпити до спин товаришів паперових рибок.

Хоча про виникнення першоквітневої традиції й існує чимало різних гіпотез, але багато хто вважає, що її корені сягають у середньовічну європейську «балаганну» культуру. По суті — це один із найстійкіших елементів язичництва, що осіли в християнській свідомості.

Одразу ж після весняного рівнодення давні римляни відмічали свято на честь божества сміху (Risus). Свято це поєднувалося з різними жартівливими обманюваннями. Римський письменник Апулей, автор «Метаморфоз», писав з цього приводу: «Забави ці, які ми щороку влаштовуємо на честь Сміху, завжди мають які-небудь вигадки. Ми єдині з усіх народів, що умилостивляє забавами, веселощами та жартами божество, яке називається Сміхом».

У давніх індійців в квітні, першому місяці їхнього року, відзначався день народження богині Сіти. На цьому святі влаштовувалися і сценічні вистави, у яких індійці жартома обманювали одне одного, намагаючись таким чином привернути до себе богиню.

Перша письмова згадка про 1 квітня як конкретний День усіх дурнів знайдено в англійській літературі й датується XVII сторіччям.

Щоправда, стверджують, що у Франції він існував із 1564 року, коли там було введено новий календар, що пересунув Новий рік із 25 березня на 1 січня. Однак минули роки, перш ніж нововведення перемогло багатовікову звичку. Чимало людей через незнання чи через консервативні погляди продовжували обмінюватися привітаннями та подарунками в останній день колись новорічних свят — 1 квітня. Інші ж тішилися над ними й називали «квітневими дурнями» або «першоквітневими рибами», бо вони легше за все ловляться на гачок. Досі французькі кондитери виставляють цього дня величезних шоколадних риб, а дітлахи намагаються прикріпити до спин товаришів паперових рибок.

День сміху святкується зараз у всьому світі, але ніде не є вихідним. У США його називають «святом серця, а не держави». До речі, професор Стенлі Теп із інституту здоров’я в Окхерсті (Каліфорнія), стверджує: «30 хвилин сміху на день дозволяють пацієнтові, котрий переніс інфаркт міокарду, уникнути повторного нападу в найнебезпечніший період — перші півроку після нападу, — і потім жити повноцінним життям. Здоровим же людям ця кількість сміху подовжує життя на роки, іноді на десятиріччя».

У німців здавна існує звичай посилати кого-небудь, найчастіше дитину, за тим, чого не можна принести. Цей жарт називається in den Aprill schicken — «посилати кого-небудь у квітень» (обманювати), а той, кого обманюють, одержав назву Aprilnarr (переклад той же, що й з англійської). Існує думка, що цей жарт у англійців та німців з’явився як наслідування одному з епізодів

1 квітня в Україні

Як припускають науковці, до нас це свято прийшло з Німеччини, імовірно, на початку XVIII ст. Його називали ще брехливим днем або Марією-брехухою — одним із народних прізвиськ Марії Єгипетської — святої VI ст., день вшанування якої за старим стилем збігається з 1 квітня. Того дня дівчата дурили людей, аби верховодити майбутнім чоловіком.

Для цього дня маємо приповідку: «Першого квітня — брехня всесвітня!».

27 березня - Міжнародний день театру

 

Вперше про театр згадано в джерелах, датованих 497 роком до н.е. У них йдеться про проведення свята, присвяченого богу Діонісу. Перша будівля театру з’явилась у Римі в 55 році до н.е., там виконували вірші та невеликі п’єси, переспіви легенд і міфів.

Перший український стаціонарний театр був відкритий у Львові в 1795 році, а через 24 роки з’явилася перша українська п’єса «Наталка-Полтавка» Івана Котляревського. А от у Тернополі у 1915 році Лесь Курбас заснував перший стаціонарний український професійний театр «Тернопільські театральні вечори».

Традиційно цей день проходить під девізом: «Театри як засіб взаєморозуміння та зміцнення миру між народами».

У театрі немає другорядних професій, тому цей день – письменники, режисери, композитори, художники, хореографи, гримери і костюмери, оператори світла та звуку, білетери. З нагоди Міжнародного дня театру в Україні проводять театральні фестивалі, артисти отримують нагороди та державні звання, а глядачі йдуть на прем’єри вистав. Творці театрального мистецтва професійне свято за традицією відзначають на сцені.

Театр є універсальною мовою спілкування, одним із найстаріших мистецтв, що осмислює дійсність і є реакцією на неї. Театр залишається надією гуманізму, дає людині шанс зберегти і утвердити гідність. Ми шлемо найщиріші вітання з нагоди Міжнародного дня театру усім, чиє життя та робота пов’язані з театральною сферою.

"Ліна Костенко поет і мислитель"

Митцю не треба нагород,

Його судьба уже нагородила.

Коли в людини є народ,

Тоді вона уже людина.

Л. Костенко

19 березня 2021 року Ліна Василівна Костенко відзначає свій 91-й день народження. Геніальна українська улюблениця, поетеса-шістдесятниця, лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), Премії Петрарки (1994), нагороджена медаллю Святого Володимира, Почесною відзнакою Президента України (2000). У 2000 р. стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги і нагороджена Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року. 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році. Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.

Це ЖІНКА-ГЕРОЙ, котра принципово відмовилася від Премії Золотий Письменник України та звання Героя України, мотивуючи, що ці нагороди «як політична біжутерія їй не потрібні», адже у неї головне – Ім’я. Одна із найвпливовіших жінок давньої та сучасної України, яка стала незаперечним моральним авторитетом для українців.

До ювілею з дня народження Ліни Костенко в читальному залі бібліотеки організована викладка літератури

"Ліна Костенко поет і мислитель". На виставці представлені не всі твори поетеси, але в бібліотеці є такі видання, як прозовий роман “Записки українського самашедшого”, історичний роман “Маруся Чурай”, збірка поезій “Річка Геракліта”, поема “Берестечко. Запрошуємо до бібліотеки, де ви зможете ознайомитись з прекрасними творами письменниці.

Година гордості "У кожнім серці не байдужім, безсмертне слово Кобзаря"

 Кожного року в березневі дні ми відзначаємо річницю від дня народження 9 березня та вшановуємо пам'ять безсмертного Кобзаря - 10 березня. Минуло 207 років з дня народження Тараса Григоровича Шевченка - славного сина українського народу, але й сьогодні він, як живий, говорить зі своїми нащадками.

З нагоді цієї дати в читальному залі Публічної бібліотеки Локачинської селищної ради була проведена година гордості "У кожнім серці не байдужім, безсмертне слово Кобзаря".

Вшанувати великого Кобзаря та послухати геніальне Шевченківське слово, яке і нині викликає зачарування та подив, переймає патріотизмом, прийшли учні Локачинської філії Оваднівського професійного ліцею з викладачами та майстрами.

Своїми творами Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив весь український народ, підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ.

Із захопленням присутні слухали пророчі слова поета із творів "І мертвим, і живим, і ненародженим...", "Розрита могила", які прочитав Анатолій Гніровський".

У виконанні працівників будинку культури прозвучали пісні на слова Т.Г.Шевченка.

Вкінці заходу всі учасники виконали Шевченківський гімн "Реве та стогне Дніпр широкий...".

В бібліотеці оформлена виставка-інсталяція "Єднаймо душі словом Кобзаря"

«Ні, я жива! Я буду вічно жити!..», присвячена 150 – річчю від дня народження Лесі Українки

 Вогонь пісень Лесі Українки палає уже півтора століття. Це незгасимий вогонь таланту, справжнього, від Бога. Донька Прометея, як назвали її люди несла їм вогонь своїх поезій, цю іскру Божу за життя і несе зараз, устами нашими, її потомків. То ж нехай нев’янучими квітами вплітається у вогонь безсмертя славній землячці наша подяка з нагоди вшанування її 150 – річчя від дня народження. Хай звучить слово Лесі і слово про Лесю.

23 лютого 2021 року в читальному залі Публічної бібліотеки Локачинської селищної ради пройшла літературно – музична година

« Ні, я жива! Я буду вічно жити!..», присвячена 150 – річчю від дня народження Лесі Українки.

На заході звучали вірші Лесі Українки та пісні на її слова у виконанні дітей та викладачів дитячої музичної школи - солістка Маріанна Логвинюк та учениця 4 класу по класу фортепіано Аня Поколюк, учениці 5 класу Анастасії Помазанко Локачинської ЗОШ, працівників районного будинку культури.

Неможливо без хвилювання було слухати уривок з твору М. Олійника «Дочка Прометея», який прочитала ведуча заходу Ілона Веремчук.

На заході були присутні учні Локачинської філії Оваднівського професійного ліцею, користувачі бібліотеки та заступник начальника управління гуманітарної політики Локачинської селищної ради Наталія Сафронова.

Патріотична година поезії "Реквієм Небесній Сотні"

 

Зустріч з письменницею ДАРОЮ Корній

 💥Чудова новина, сьогодні на зустріч в Публічну бібліотеку Локачинської селищної ради приїхала відома сучасна українська письменниця Дара Корній, лауреат державної премії імені Лесі Українки в галузі дитячої літератури.  

Пані Дара подарувала всім присутнім цікаві розповіді про свої книги, які вона пише як для дорослих, так і для дітей.

Під час зустрічі панувала атмосфера тепла та душевності від щирого та легкого спілкування💫.

Тур по Волині письменниці організував викладач Луцького педагогічного коледжу, письменник та видавець Микола Іванович Мартинюк.

На заході були присутні учні місцевої школи, бібліотечні працівники Локачинської та Затурцівської територіальних громад, користувачі бібліотеки.

На згадку про зустріч бібліотекарі зробили фото з письменницею та придбали її книги для читачів своїх бібліотек📚.

120 років з дня народження Валер'яна Підмогильного

 2 лютого — 120-річний ювілей одного з найвизначніших прозаїків “розстріляного відродження”, засновника українського урбаністичного роману, Валер’яна Підмогильного. Виходець із маленького села на Дніпропетровщині, він мав хист і до гуманітарних, і до технічних наук, самостійно вивчив французьку мову, а потім й англійську.

7 цікавих фактів про українського письменника

1. Роман "Місто" був задуманий Підмогильним як комедія

 

Найвідоміший твір автора – "Місто", виданий у 1928 році. "Місто" – перший урбаністичний роман в українській літературі, який став предтечею екзистенціалізму. Твір сповнений драматичними подіями, має досить мінорну "тональність". Проте сам автор "Місто" задумував як комедію. Про це дізнаємося з рукописів Підмогильного:

"Свій роман "Місто" я почав писати зовсім для себе несподівано – воно, за первісним задумом, мало бути кіно-сценарієм, і то комедією. […] Кіно-комедію я допровадив до четвертої частини і побачив свою цілковиту безпорадність на цьому зрадливому полі, і щоб відшкодуватись за поразку, вирішив скористуватися темою для роману. Від неї, видима річ, лишились самі уламки, чи певніше – самий тільки імпульс. Написав "Місто", бо люблю місто, і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити, в міру змоги, місто до української психіки…".

2. Перше оповідання Підмогильного було на інтимну тему

Валер'ян Петрович Підмогильний почав писати літературні твори дуже рано – оповідання "Важке питання" було створене ним у 16 років. Герой оповідання розв`язує для себе складне питання: як стати дорослим чоловіком у фізіологічному сенсі цього слова. До речі, через півтора десятки років, коли Підмогильний став уже відомим письменником, критики і цензори закидали, що юний Валер'ян у 1917 році думав не про "велику революцію", а про власну фізіологію. Це стало однією з абсурдних причин цькування автора.

3. Перша книга Валер'яна Підмогильного вийшла друком, коли автору було усього 19 років

Називалася вона "Твори. Том 1". Таку назву можна трактувати по-різному: і як зухвалість юного митця, і як його далекоглядність, адже за відносно коротку літературну та перекладацьку кар'єру Підмогильний чи не щороку видавав новий прозовий твір та переклад із французької мови. Валер'ян Підмогильний залишив по собі чималий доробок у літературі, перекладах, літературознавстві та навіть мовознавстві.

4. Лорд Лістер — псевдонім Валер'яна Підмогильного

Валер'ян Підмогильний народився у селі Чаплі під Дніпром (Дніпропетровська область). Попри селянське походження, юний письменник у школі захоплювався "пінкертонівською літературою" (детективною), а твори у шкільному журналі підписував псевдонімом Лорд Лістер. Уже до старших класів захоплення детективами минулося – і світ почув Підмогильного таким, яким ми його знаємо й пам`ятаємо: заглибленим у людину, її психологію на тлі доби.

5. Математик Валер`ян Підмогильний

У 1918 році Валер`ян Підмогильний, який щойно здобув шкільну освіту, вступив до математичного факультету університету, відкритого Директорією УНР. На жаль, довчитися Підмогильному не судилося, проте він мав глибокі знання з математики.

6. Учитель Валер`ян Підмогильний

Протягом 1919-1920 років Підмогильний працював викладачем математики (!) в українській школі ім. Івана Франка. Сьогодні це будівля музею "Літературне Придніпров`я", де з 2011 року письменнику встановлена пам`ятна дошка. Автор проєкту дошки – відомий художник Олександр Бородай.

7. "Невипадкові" переклади Валер'яна Підмогильного

Валер'ян Підмогильний сміливо увійшов до літератури не лише як письменник, а і як перекладач. Він першим переклав українською мовою Анатоля Франса, Гі де Мопассана, Гельвеція тощо.

8 грудня 1934 року Валер’яна Підмогильного було заарештовано зі звинуваченням в "участі у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії". Невдовзі Підмогильний був доправлений до Соловецького табору особливого призначення.

3 листопада 1937 року, до двадцятилітнього ювілею Жовтневої революції, Підмогильного згідно з постановою Особливої трійки УНКВД Ленінградської області було розстріляно разом із великою групою української інтелігенції в урочищі Сандармох (Карелія).

Валер'яна Підмогильного було посмертно реабілітовано у 1956 році і остаточно визнано всенародно лише в 1991-му.

Година реквієм-онлайн "Крути - бій за майбутнє"

29 січня в Україні відзначається річниця бою під Крутами, який для українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.

Завдяки звитязі та сміливості українських воїнів ворожий наступ більшовиків на Київ було зупинено на декілька днів. У цей час відбувалися переговори між Українською Народною Республікою і країнами Четверного союзу. 9 лютого 1918 року Брестський мирний договір було підписано. Він означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин.

Важливі акценти

• -Бій під Крутами став успішною оборонною операцією. Наступ переважаючих сил ворога було зупинено на декілька днів. Це дало змогу представникам Української -Народної Республіки підписати Брестський мирний договір із країнами Четверного союзу.
• -Брестський мир означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин.
• -Незалежність Української Народної Республіки довелося захищати від російської військової агресії на початках силами добровольчих формувань.
• -Згодом українські війська за підтримки німецьких та австро-угорських (завдяки Брестському договору) звільнили від більшовиків всю територію України.
• -Події Української революції засвідчили: державність без армії неможлива.
• -Сміливість та жертовність крутянців зробила їх прикладом для майбутніх поколінь захисників України. З ними порівнюють захисників Донецького аеропорту в теперішній російсько-українській війні. Тому героїв Крут у публіцистиці часто називають “першими кіборгами”.

Історична довідка

Перша незалежність

У 1917 році постала Українська Центральна Рада, згодом була створена Українська Народна Республіка.

Прихід до влади у Росії більшовиків у листопаді 1917 року становив загрозу для України. Вони прагнули встановити контроль над Україною. У грудні більшовицький уряд Росії (Рада народних комісарів) направив ультиматум Українській Центральній Раді. У ньому йшлося про виконання таких умов: дозволити переміщення більшовицьких військ в Україні, не пропускати із фронту (Першої світової війни) на Дон антибільшовицькі сили і відмовитися від утворення окремого Українського фронту. Українці відхилили вимоги і звинуватили більшовицьку Росію у втручанні у внутрішні справи України та розпалюванні ворожнечі. Раднарком, своєю чергою, оголосив Центральну Раду “в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні”.

7 січня 1918 року більшовики оголосили загальний наступ на Україну. У середині січня 1918-го вони встановили контроль майже на всьому Лівобережжі та просувалися на Київ. За таких умов 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ІV Універсалом проголосила незалежність Української Народної Республіки.

Напередодні бою

Більшовицькі сили наступали на Київ з двох напрямків. Загін під командуванням Михайла Муравйова просувався Полтавщиною, в той час як на Чернігівщині діяв 1-й Мінський революційний загін на чолі з Рейнгольдом Берзіним. Вважаючи полтавський напрямок найбільш загрозливим, українське командування спрямувало туди найбоєздатніші частини, зокрема, Січових стрільців та Гайдамацький кіш Слобідської України.

Всупереч розрахункам, основні сили загону Муравйова вирушили на з'єднання з Мінським революційним загоном. 28 січня вони заволоділи ключовим пунктом української оборони на Чернігівщині – станцією Бахмач. Здавалося, більше нічого не завадить більшовицькому наступу на Київ.

На підступах до столиці Муравйов закликав: “Наше бойове завдання – взяти Київ... Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо".

Проте вже наступного дня на станції Крути їхній наступ зупинили українські частини, до яких підійшло підкріплення – курсанти  Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького сотника Аверкія Гончаренка та добровольці Помічного студентського куреня Січових стрільців (18-20-річні юнаки з Університету святого Володимира, Українського народного університету, Київської гімназії Кирила та Мефодія). До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще десь 80 добровольців із підрозділів Вільного козацтва з Ніжина.

Перші кіборги

29 січня 1918 року в Крутах перебувало до 520 українських воякiв, юнакiв і студентiв при 16 кулеметах та з однією гарматою на залiзничнiй платформi. У росіян була десятикратна перевага в живій силі, мали бронепотяг та артилерію.

Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко. Завдяки вигідній позиції і героїзму бійців українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім під тиском ворога більшість підрозділів організовано відступили до ешелонів на станції неподалік і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 юнаків, – заблукавши у темряві, повернулася до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Полонених катували, а потім стратили. Згодом частину героїв поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського унiверситету святого Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.

Брестський мирний договір

Затримавши ворога на чотири дні, українські війська дали змогу уряду укласти Брестський мир між Українською Народною Республікою і державами Четверного союзу. Перемовини закінчилися 9 лютого 1918 року підписанням Брестського мирного договору. Він визначав:

• визнання Четверним союзом самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин;
• перехід Холмщини та Підляшшя до складу  України; Східна Галичина та Буковина мали бути виділені в окремий коронний край Австро-Угорщини;
• кордон із Польщею, що мав бути визначений комісією “на основі етнографічних відносин і бажань людности”;
• відмову сторін від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною;
• обмін військовополоненими та встановлення дипломатичних відносин;
• постачання УНР іншій стороні до 31 липня 1918 року 60 мільйонів пудів хліба, 2750 тисяч пудів м’яса, іншу сільгосппродукцію та промислову сировину.

Тим часом 4 лютого 1918 року більшовицькі війська Михайла Муравйова підійшли до Києва. Під гуркіт гармат Центральна Рада приймала найрадикальніші закони – про ліквідацію права власності на землю та демобілізацію.

Через два дні почався масований артилерійський обстріл, ще через 3 дні муравйовці ввірвалися в місто. Розгорнулося мародерство і полювання на українських чиновників, офіцерів, усіх “підозрілих”. Жертвами “червоного терору” стали декілька тисяч киян. Вже наприкінці лютого 1918 року завдяки підтримці німецьких та австро-угорських військ українці почали звільнення України від більшовиків. У квітні було звільнено майже всю Україну.

Бій під Крутами став боєм за майбутнє України.

Відео-огляд книжкової виставки-пам'яті "Свіча Голокосту не згасне"

27 січня в Україні і світі відзначають Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.

Цей День проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року, співавторами якої виступили 100 держав, в пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни.Офіційно визнано, що до 6 мільйонів євреїв було вбито протягом Голокосту, з них від 2,2 до 2,5 мільйони на території колишнього Радянського Союзу, значною мірою в Україні. Як відомо, одразу після окупації України нацисти розгорнули широку мережу гетто (найбільшим було Львівське), а згодом почали масово розстрілювати єврейське населення. Одними з найбільших і найвідоміших були розстріли у Бабиному Яру в Києві, але знищення євреїв України було систематичними і повсюдними. 

Світова спільнота цього дня не тільки згадує жертв людиноненависницької політики, але й засвідчує прагнення до боротьби з антисемітизмом, расизмом та всіма іншими формами нетерпимості, які можуть призвести до цілеспрямованого насилля стосовно окремої групи людей.

Люди мають знати про переломні та трагічні моменти у нашій історії, адже тільки усвідомлюючи минуле, можна розраховувати на мир та єдність у майбутньому.

До Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту бібілотека підготувала відео-огляд книжкової виставки-пам’яті "Свіча Голокосту не згасне".