"Хрещення Київської Русі: погляд через віки" книжкова виставка

 Щороку, 28 липня в Україні на державному рівні відзначається православне свято - День хрещення Київської Русі – України. З нагоди цієї визначної події в бібліотеці розгорнута книжкова виставка "Хрещення Київської Русі: погляд через віки".

Книжкова виставка представляє джерела, які розповідають про історичну подію, що відбулася у 988 році та стала ключовою і вирішальною в подальшому розвитку всієї Київської Русі.

Цього ж дня Православна церква вшановує пам’ять рівноапостольного князя Володимира – хрестителя Русі.

Князь Володимир Святославович почав правити у Києві приблизно у 980 році. Про його життя відомо із свідчень літописів, найважливіший з яких - «Повість временних літ». Володимир був позашлюбним сином київського князя Святослава Ігоревича та Малуші – ключниці матері Святослава княгині Ольги. Відомо, що князь був багато разів одружений, згідно з «Повістю временних літ» мав 12 синів і 9 доньок. Київський престол він здобув у результаті боротьби зі старшим братом Ярополком, якого, за наказом Володимира, вбили два варяги, що були у нього на службі.

У роки князювання Володимира Святославовича в основних рисах завершилося об’єднання Давньоруської держави. Він провів адміністративну реформу, замінивши у центрах основних руських земель племінних вождів (що здавна сиділи там і постійно прагнули автономії) на посадників – своїх синів і довірених бояр. Внаслідок цього була забезпечена територіальна єдність держави. Володимир реформував законодавство, доповнивши й розвинувши відповідно до вимог часу старий «Закон Руський». Новий, також усний, правовий кодекс одержав назву «Устав Землений».

Але серед усіх реформ, здійснених Володимиром, найважливішою була релігійна. Спочатку князь намагався реформувати язичництво, проте з того нічого не вийшло, адже стара релігія, ознаками якої були багатобожжя, багатоженство й криваві жертви, цілковито себе вичерпала. Тому Володимир прийняв християнство з Візантії та запровадив його як державну релігію на Русі. За літописом, Володимир охрестив своїх підданих у 988 році, в Києві, на річці Почайна, притоці Дніпра.

Прийняття християнства сприяло зміцненню зв'язків між окремими землями Русі та з європейськими країнами. Під його впливом збагатилася культура східнослов'янських земель, набули поширення запозичені з Візантії церковно-державне право, писемність, література, живопис, архітектура. Отже, християнізація Київської Русі означала входження її до світової християнської спільноти, віднайдення нею свого місця в співдружності християнських держав.

21 липня минає 115-та річниця з дня народження української поетеси та діячки ОУН Олени Теліги

                                                 ОЛЕНА ТЕЛІГА

                                        (1907—1942)

Справжнє ім'я — Олена Іванівна Шовгенева.

Олена Іванівна Шовгенева народилася 21 липня 1907р. в сім'ї інженера-гідротехніка професора І. Шовгенева (Теліга — це прізвище чоловіка Олени Іванівни, яке вона взяла після одруження). У 1917 р. після Лютневої революції родина Шовгеневих повернулась до Києва, де батько став міністром Української Народної Республіки. Протягом 1917—1919 рр. Олена навчалась у гімназії Дучинської. У 1919р. після наступу більшовиків Центральна Рада змушена була залишити Київ, а разом з нею виїхав І. Шовгенів, який оселився з родиною в Чехії, згодом ставши ректором Української господарської академії в Подєбрадах.

У 1929 р. Олена закінчила історико-філологічний факультет Високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова, того ж року вийшла заміж за кубанського козака Михайла Телігу.

Протягом 1929—1939 рр. разом з чоловіком вона жила і працювала у Варшаві, беручи активну участь у громадському житті. У 1932р. Олена почала активно співпрацювати з "Вісником" Д. Донцова.

У 1939—1941 рр. у Кракові вона очолювала літературно-мистецьке товариство "Зарево" і під керівництвом О. Ольжича працювала у Проводі ОУН (організації українських націоналістів). 22 жовтня 1941 р. у складі однієї з похідних груп ОУН Олена Теліга поїхала до Києва, де, незважаючи на небезпеку, взяла участь у заснуванні Української національної ради. О. Теліга як член референтури культурної комісії створила "Спілку письменників", заснувала і редагувала журнал "Літаври" (1941 —1942), який знаходився під постійним наглядом фашистів. О. Ольжич намагався переконати О. Телігу виїхати з міста, але вона категорично відмовлялася, мало того, знаючи про масові арешти українців і про те, що гестапо влаштувало засідку в приміщенні Спілки письменників, вона пішла на чергове засідання, де й була заарештована.

9 лютого 1942 р. Олену Телігу арештувало гестапо.

13-го, за іншими даними 21 лютого 1942р., Олену Телігу разом із Михайлом Телігою, редактором Іваном Рогачем і поетом Іваном Ірлявським було розстріляно німецькими фашистами у Бабиному Яру в Києві.

Спадщина Олени Теліги невелика за обсягом, але вельми значна за своєю сутністю і публіцистичною спрямованістю, характерною для поетів "празької школи".

Остаточні зміни у світогляді майбутньої поетеси й революціонерки відбулись після її вступу на історико-філологічний факультет Українського педагогічного інституту ім, М. Драгоманова в Празі, де вона близько познайомилась із Н. Лївицькою-Холодною, Ю. Дараганом, Є. Маланюком, Л. Мосендзом, О. Ольжичем та іншими талановитими письменниками "празької школи". За своїм духом вічного бунту, заклику до боротьби І поезія нагадує поетичні твори Олега Ольжича. Героїзм як найвища чеснота, як взірець людської гідності,— то визначальний орієнтир її життя і творчості, тісно пов'язаних із боротьбою за національне визволення рідного народу.

У вірші "Сучасникам" поетеса звернулась "є тільки до сучасників, можна сказати, що рядки цього твору — моральний заповіт усім нащадкам, яких вона закликає не до словесного марнотратства, а до конкретних дій:

Не треба слів! Хай буде тільки діло! Його роба — спокійний і суворим.

Авторка не вимагає від своїх послідовників повного зречення власних інтересів заради боротьби, лірична героїня каже, що вміє і страждати, і радіти, і бути ніжною, але, коли цього потребує ситуація, коли перед нею ворог,— вона не має ерава бути слабкою чи безвольною:

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітав, Та там, де треба, я твердий сувора. О краю мій, моїх ясних привітів Не діставав від мене жодний ворог.

О. Теліга розвивала кращі традиції української літератури, зокрема Лесі Українки, що не раз відзначала емігрантська критика. Поетеса, яка завжди була прихильницею суворих ритмів, ніколи не втрачала жіночих інтонацій. Наприклад, вірш "Вечірня пісня" — це поезія думки, яка відбиває трагізм людської душі: лірична героїня прощається зі своїм коханий, якого вона має зібрати в похід, "коли простори проріже перша сурма". І поцілунок коханої водночас є м'яким і теплим, що може загасити "полум'яне пекло в очах і думках" коханого, і в той же час це непереможна зброя:

Тобі ж подарую зброю: Цілунок, гострий, як ніж. Щоб мав ти в залізнім свисті Для крику і для мовчань — Уста рішучі, як вистріл, Тверді, як лезо меча.

Роль жінки в суспільстві, в житті нації — одна з головних тем лірики О. Теліги. Жінка, на думку поетеси,— це не квола істота, не рабиня, а помічник і надійний тил чоловіка-воїна, це новий тип особистості — вольової і цілісної. Досить цікавим є твір, який Олена Теліга присвятила чоловікам, прагнучи нагадати їм, що бути чоловіком — означає бути, насамперед, борцем, воїном, а місія жінки — тільки надихати, підтримувати, бути поруч до останнього, а не навпаки: зі списом у руках захищати себе й чоловіка:

Гойдайте ж кличний дзвін!

Крешіть вогонь із кремнів!

Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть,—

Без металевих слів і без зітхань даремних

По ваших же слідах підемо хоч на смерть!

("Мужчинам")

Із вуст людини, яка власним життям і власною смертю підтвердила такі ідеї, ці рядки звучать абсолютно по-особливому.

За своє досить коротке життя Олена Теліга не встигла видати жодної власної збірки, всі вони вийшли після), "На чужині" (1947), збірка "Олена Теліга" (1977), "Дороговказ. Поезії О. Теліги та О. Ольжича" (1994), збірник "О краю мій" (1999), а більша частина її віршів, на жаль, загубилася.

ОСНОВНІ ТВОРИ:

Поезії "Сучасникам", "Радість", "Пломіннийдень", "Поворот", "Мужчинам", "Чоловікові", "Життя", "Відповідь" "Напередодні",'"Літо", "Вечірня пісня".

"Конституція України - символ незалежної держави"

Книжково-ілюстративна виставка 🇺🇦 «Конституція України - символ незалежної держави»🇺🇦, яку ми презентуємо до 2️⃣5️⃣-ї річниці прийняття Конституції. 

Про Конституцію України та День Конституції України

Конституція - це основний державний документ, який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян.

Конститу́ція Украї́ни — Основний закон держави України. Ухвалений 28 червня1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Конституція України набула чинності з дня її прийняття. На пам'ять про прийняття Конституції в Україні щорічно святкується державне свято — День Конституції України.

Чинна Конституція України складається з 15 розділів. 161 стаття зібрана у 14 розділів, а XV розділ містить 17 перехідних положень. Тексту Конституції передує Преамбула.

Розділи	Назва	Статті
	Преамбула
I	Загальні засади	1—20
II	Права, свободи та обов'язки людини і громадянина	21—68
ІІІ	Вибори. Референдум	69—74
IV	Верховна Рада України	75—101
V	Президент України	102—112
VI	Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади	113—120
VIII	Правосуддя	124—131² (у т.ч. 129¹, 130¹, 131¹)
IX	Територіальний устрій України	132—133
X	Автономна Республіка Крим	134—139
XI	Місцеве самоврядування	140—146
ХІІ	Конституційний Суд України	147—153 (у т.ч. 148¹, 149¹, 151¹, 151²)
ХІІІ	Внесення змін до Конституції України	154—159
XIV	Прикінцеві положення	160—161
XV	Перехідні положення	пункти 1—16¹

Розділ VII «Прокуратура» (статті 121—123) був виключений згідно з Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

Історичні попередники

Конституція Пилипа Орлика — договір гетьманаВійська ЗапорозькогоПилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу ^[28].Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.

Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР) — основний закон УНР, прийнятий Центральною Радою29 квітня1918 року, в останній день існування Центральної Ради. В конституції наголошувалось, що вся влада в УНР «походить від народу», а її верховним органом мають стати Всенародні збори. Конституція утверджувала принцип верховенства парламенту, тобто парламентську республіку, проте не розкривала питань власності, кордонів, мови, державних символіки тощо.

Конституція Української Держави — комплекс документів, які визначали правові основи функціонування Української Держави.

У «Грамоті до всього українського народу» (29 квітня 1918) П. Скоропадський проголосив себе гетьманом всієї України та оголошував про розпуск Української Центральної Ради та всіх створених нею інституцій, а також земельних комітетів.

«Закони про тимчасовий державний устрій України» зосереджували всю повноту цивільної виконавчої, законодавчої та військової влади в руках гетьмана, запроваджували становий поділ населення на рівних у правах «козаків» та «громадян», визначали їх основні суспільні, політичні й економічні права. Вищу судову владу мав здійснювати призначуваний гетьманом Генеральний суд.

З історії

Після урочистого прийняття 24 серпня1991 року Верховною Радою УРСР Акта проголошення незалежності України та його затвердження на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року Україна була визнана суверенною державою та повноцінним суб'єктом міжнародних відносин більшістю країн світу. Нагально постала потреба в конституційному закріпленні основ суспільного і державного ладу, прав і свобод людини і громадянина, порядку організації та функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування молодої незалежної держави.

Перший проект Конституції, розроблений робочою групою Л. П. Юзькова, зазнав редакційних змін від 29 січня1992 року і привернув серйозну увагу як вітчизняних, так і зарубіжних спеціалістів. Його обговорення проводилися 3–5 березня1992 року на міжнародному семінарі у Празі, 3–5 липня в Києві на симпозіумі «Конституція незалежної України», а також на численних «круглих столах». Цей проект після відповідних доповнень та численних експертиз 5 червня1992 року був ухвалений Конституційною комісією і винесений на розгляд Верховної Ради України. 1 липня1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову про винесення розробленого Конституційною комісією проекту Конституції України до 1 листопада1992 року на всенародне обговорення.

Утім, перший проект Конституції України, як і наступні конституційні проекти, не був реалізований.

Конституційний договір не вирішував проблему прийняття нової Конституції України. Уже 24 листопада1995 року Конституційна комісія підтримала пропозицію Президента України й утворила нову робочу групу в складі чотирьох представників Верховної Ради України, чотирьох представників Президента України і двох представників від органів правосуддя для доопрацювання конституційного проекту. Проект, розроблений першою робочою групою і доопрацьований другою робочою групою, був винесений на обговорення Конституційної комісії 12 березня1996 року і рекомендований до розгляду Верховною Радою України. Вже 20 березня проект Конституції України був поданий на спеціальне засідання парламенту. Співголови Конституційної комісії Л.Д. Кучма та О.І. Мороз були одностайні в прагненні якнайшвидшого прийняття Основного Закону.

Вже 2 квітня1996 року Верховна Рада України винесла питання про проект Конституції України до порядку денного пленарних засідань, а 17 квітня розпочався його розгляд.

4 квітня 1996 року 10 депутатських фракцій (без соціалістів та комуністів) створили міжфракційну депутатську групу з розробки Конституції під керівництвом заступника голови Народного Руху України О.В. Лавриновича. З 5 травня1996 року — створена на її основі Тимчасова спеціальна комісія з доопрацювання проекту Конституції України, в якій голову, було замінено з О.В.Лавриновича народним депутатом України М. Д. Сиротою.

Варто знати, що сьогодні, 27.06.2017 було відкрито пам'ятник Михайлу Сироті (на площі перед Черкаським державним технологічним університетом). М.Д.Сирота протягом кількох років був проректором із навчальної роботи цього навчального закладу ще тоді, коли він називався Черкаським інженерно-технологічним інститутом.

28 травня — 4 червня1996 року відбулося перше читання проекту, а через два тижні й друге читання. Доопрацьований Тимчасовою спеціальною комісією проект Основного Закону був прийнятий Верховною Радою у першому читанні 4 червня (258 голосів — «за»). При підготовці до другого читання до проекту Конституції України Тимчасова спеціальна комісія врахувала близько 6 тис. поправок до зазначеного акта.

28 червня1996 року о 9 год 18 хв після 24 годин безперервної роботи Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію України («за» проголосували 315 народних депутатів).

Одночасно Закон України «Про прийняття Конституції України та введення її в дію» від 28 червня1996 року засвідчив втрату чинності Конституцією (Основним Законом) України від 20 квітня1978 року з наступними змінами та доповненнями та Конституційним договором між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні у зв'язку з прийняттям Конституції України.

22 червня - День Скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні

 

За мить упасти може світ,
Який творився сотні літ.
Чому добро таке повільне,
А зло – швидке, мов динаміт?
Дмитро Павличко

Сьогодні в Україні День Скорботи і вшанування пам’яті жертв війни. День відзначається згідно з Указом Президента від 17.11.2000 р. № 1245/2000. день встановлено з метою: «…всенародного вшанування пам’яті синів і дочок українського народу, полеглих під час війни 1941-1945 років, їх подвигу та жертовності … на підтримку ініціативи громадських організацій ветеранів війни, праці, Збройних Сил і жертв нацистських переслідувань…»

22 червня 1941 року, попри таємну угоду про ненапад (пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року) та тісну військово-економічну співпрацю між Німеччиною і СРСР, нацистська Німеччина атакувала радянські частини по всій лінії кордону від Балтійського до Чорного моря. Розпочалася війна 1941-1945 років, як складова, але основна частина Другої світової війни.

Друга світова війна (01.09.1939 – 02.09.1945) – найкривавіший глобальний конфлікт, у ході якого загинуло, за різними оцінками, від 50 до 85 мільйонів людей.  Саме як страшну трагедію її пам’ятають і згадують в усьому світі. .

У цей день українці згадують усіх, хто поліг на полі бою, кого замучили у концентраційних таборах, розстріляли у в’язницях і таборах НКВС, хто жертвував найдорожчим задля того, аби наша Вітчизна була вільною від будь-якого завойовника.

Війна 1941-1945 років тривала 1.418 днів (від 22 червня 1941 року до 8 травня 1945 року). Щодня гинуло майже 14.100 радянських людей, кожну годину – 588, кожну хвилину – 10. Її бої були одними з наймасштабніших у воєнній історії ХХ століття. Вся Україна стала найбільшим у світі полем бою між тоталітарними режимами.

Залежність обох воюючих сторін від українського економічного, сировинного потенціалу, людських ресурсів зумовила вкрай безкомпромісний, гранично-кривавий характер бойових дій на нашій території.

Загалом протистояння між Німеччиною та СРСР на території України продовжувалося  40 місяців, а на 35 з них припадають активні бойові дії.

На українських землях було проведено 29 з 76 стратегічних наступальних операцій, у ході яких було знешкоджено понад 60% Вермахту.

Слід зазначити, що Україна, не тільки серед колишніх радянських республік, а й з усіх країн світу, зазнала найбільших втрат за роки тієї війни. За різними оцінками, в Україні

• загинуло від 8 до 10 мільйонів людей, з них цивільного населення близько 5 млн , понад 1,5 млн – жертви Голокосту, 
• 2,2 мільйона було вивезено на примусові роботи до нацистської Німеччини,
• 10 мільйонів втратило притулок.

На цілковиті руїни було перетворено понад 700 міст та селищ міського типу, майже 30 тисяч сіл.

У зруйнованих війною селах, містах і містечках залишалися матері, дружини з малими дітьми, переважна більшість яких незабаром ставали вдовами, а діти – сиротами. На них чекали тяжкі випробування повоєнних років.

Неменьш жорстокими були злочини і комуністичного режиму: розстріли політичних в’язнів у Західній Україні в червні-липні 1941 року, знищення центру Києва восени 1941 року, підрив Дніпрогесу і знищення в Одесі поранених червоноармійців, скинутих у море разом із санітарними машинами, тощо. Депортація кримських татар (близько 230 тис.), вірмен, болгар та греків, примусове виселення автохтонних українців з їх етнічних земель.

Таке відбувалося по всій Україні. Документальне підтвердження знаходимо в унікальному багатотомному історико-меморіальному виданні “Книга Пам’яті України”, на сторінках якого увічнені імена мільйонів загиблих. У 250 томах за областями, за кожним населеним пунктом подані імена полеглих. Дати мобілізації і загибелі воїнів вказують на дуже короткий бойовий шлях, а за прізвищами бачимо великі родини.

Друга світова війна для України не обмежувалася лише бойовими діями та окупацією її сучасної території, а й включала участь українців у бойових діях на всіх воєнних театрах. Українці і вихідці з України перебували у військових з’єднаннях інших держав: Польщі (120 тис. у 1939 р.), США (до 80 тис. у 1945 р.), Канади (до 45 тис. у 1945 р.), Франції (до 5 тис. у 1940 році).

Цього дня вшановується пам’ять всіх тих, чиє життя було покалічено і зруйновано у тій страшній війні.

Вічна пам’ять загиблим. Честь і слава живим героям!

Ювілейна книжкова виставка «Письменник з мужнім і чутливим серцем»

червня – років від дня народження Василя Миколайовича Шкляра.

Василь Шкляр є одним із найвідоміших письменників у сучасній Україні, його твори активно читають та обговорюють. Критики називають його «батьком українського бестселера». Біографія Василя Миколайовича сповнена пригод і романтики – їх Шкляр переносить і на сторінки своїх книг.

Публічна бібліотека Локачинської селищної ради до 70-річчя Василя Шкляра знайомить всіх бажаючих з ювілейною книжковою виставкою «Письменник з мужнім і чутливим серцем» і запрошує до читання книг відомого автора українських бестселерів.

https://fb.watch/60rEiOrQaR/